Альпінізм
Переломи у горах – послання живим та ненародженим
Мар'ян Нищук, Медик
Січень 10, 2019
Базовим принципом,
котрим подумки повинні керуватися альпіністи
під час сходжень є те,
що у горах кістки ламаються дуже легко.
Перелом на складному маршруті фундаментально за наслідками відрізняється від побутового перелому. Скажімо, відпадіння з грушки чи яблуні.
Це теж слід тримати у голові і бути підготовленим до несподіваного повороту подій, що може статися з вами чи вашим партнером у зв'язці. Насамперед у альпініста мають бути чіткі знання того якою має бути медична допомога від час перелому. Як підказує досвід (і не тільки мій), у більшості випадків допомога у горах надається без врахування такого важливого моменту як розвиток травматичного шоку та гострої крововтрати.
фото: Альпи, Швейцарія
До речі, гостра крововтрата
завжди супроводжує переломи.
фото: Татри, Закопане
Для прикладу, при переломі стегнової кістки у середньому людина втрачає 1.5 - 2 літрів крові, що є вкрай небезпечним в умовах високогір'я, де гіпоксія, холод та фізична втома тільки ускладнюють клініку травми.
Майте на увазі, що гострі кінці переламаної кістки у м'яких тканинах стають невимушеним інструментом додаткової травми і ранять м'які тканини незгірш ножа чи розбитої пляшки. Тому головним і нагальним завданням є забезпечити іммобілізацією та підручним шинуванням (це можуть бути трекінгові палиці,чи льодоруб) нерухомість переламаних фрагментів кістки. Щоб зрозуміти як це слід зробити правильно раджу пройти практичний курс у травматолога. ЦЕ ОСНОВА ОСНОВ!
Друга небезпека перелому – це реакція на біль, яка неминуче веде до травматичного шоку.
Для повного розуміння що це воно таке травматичний шок, цитую його визначення з підручника «Патофізіологія» за редакцією професорів М.Н. Зайки та Ю.В. Биця: «Шок – екстремальний стан, який виникає внаслідок дії на організм патогенних факторів надзвичайної сили і для якого характерними є порушення гемодинаміки з критичним зменшенням капілярного кровообігу та прогресуючим порушенням усіх систем життєзабезпечення організму».
Ось класичний приклад аварії з власного досвіду і класичний приклад розвитку травматичного шоку.

Альптабір «Алаарча», ущелина Адигене, вершина Киргистан, 1987 рік. Група розрядників штурмує вершину по маршруту четвертої категорії складності. На передвершинній башті лідер зривається і, пролетівши якихось п'ять метрів, вдаряється до скельної полиці. Як наслідок відкритий перелом двох гомілкових кісток.

Керівник групи, не дочекавшись рятівників, прийняв рішення транспортувати потерпілого на фірнове плато. Як пізніше виявилося, транспортну іммобілізацію було накладено неправильно, прикриття наркотичними анальгетиками не було, що, власне і спричинило травматичний шок.

Наша група перебувала у цей час на сусідній вершині (здається це була вершина Лисенка). Ми чули як бідолаха кричав і його крик було чувся на відстані двох кілометрів. Ми зустріли групу з травмованим вже на плато після чотирьох годин після аварії. Потерпілий перебував у торпідній стадії травматичного шоку. Він майже не реагував, обличчя було сірим та відстороненим.
А врятувало його те, що у нашій групі був реаніматолог, доктор медичних наук з Ленінграду (прізвище Дорошенко, ім'я не пригадую). Описувати реанімаційні заходи не буду – це текст для професіоналів.

Мар'ян Нищук
Лікар
Однак висновок один: не було б лікаря і укомплектованої аптечки, - досі пригадую його важкеньку валізу і те як ми нашвидкуруч виготовили трансфузійний розчин з льодовикової води, - переставився б хлопчина у інші романтичні світи…

Другий висновок – як пам'ятка живим та ненародженим.
Якщо ви альпініст, то присвятіть місяць-другий навичкам як надавати першу медичну допомогу. Бо одна справа травмуватися у Шамоні чи Церматі, де вас за десять хвилин прибере гелікоптер, а зовсім інше у задрипаній Сванетії, де лежатимете кілька днів споглядаючи небеса, допоки не підтягнуться місцеві гайди під натхненним прикриттям чачі…

На фото: транспортування гелікоптером вщент поламаного альпініста з Aiguilles du Diable (Шамоні, масив Монблану).